Моя незабутня подорож почалась з довгої ночі в поїзді. І ось
нарешті ми у Львові! Було ще темно; ми викликали таксі і поїхали в нашу
квартиру,щоб залишити речі і одразу ж
поїхали на екскурсію! (І ДЕНЬ)
На Площі Ринок ми постійно заплутувалися і не розуміли, звідки ми прийшли і куди нам іти. Думаю, це тому, що наше слово «ринок» походить від німецького der Ring, що означає кільце або замкнений простір, от цей львівський простір нас і замкнув в себе всередині! Але я про це зовсім не шкодую, адже там можна гуляти не те що годинами – мабуть, днів і місяців не вистачить, щоб роздивитися прекрасні кам'яниці (це такі будинки кам'яні, вони тут всі однакового розміру (але зовсім не однакові на вигляд!) і побудовані впритул один до одного, бо земля тут була дуже дорога, от і економили в такий спосіб). Ратуша з її левами і цікавими історіями, скульптури, орнаменти, маскарони і латинські надписи на кожному шматочку кожного будинку… А ще – майстерні шоколаду, карамелі, пряників! От де справжнє свято!
Відтоді я знаю, що дзигармайстер – це не той, хто робить дзиги, а той, хто
ремонтує годинники, п'єц – це пічка, а таємниче «зайти до пана Едзьо» означає
відвідання туалету; знаю, що у Львівському Арсеналі не тільки
зберігали зброю, а й була кімната тортур і жив міський кат. А біля пам*ятника
художнику Епіфанію Дровняку (який ледве вмів писати і читати, зате своїми
картинами прославився на весь світ), загадують бажання. В нього таке добре
обличчя! Кажуть, що він допомагає всім творчим людям. От і я не втрималася, теж
дещо попросила, але що саме – не скажу! СЕКРЕТ! J Ще ми були в Домініканському соборі. Він дуже величний і гарний, але на мене
справив якесь гнітюче враження… Ніби і не страшно, але якось не по собі… Може,
це тому, що домініканці були інквізиторами? В Аптеці-музеї, якій вже 300 років, і зараз можна купити ліки, а
також побачити старовинний аптечний посуд, ваги і інші давні речі. А ще лише
там продають оригінальні ліки за старовинним рецептом - «Залізне вино», яке підвищує гемоглобін. Але
одночасно воно ще і покращує апетит, тому я утрималась... Якщо зважитесь на
покупку, то не забудьте, що пити його потрібно через соломинку, щоб не
зашкодити зубам!
У Вірменському соборі нас
найбільше зачарувало світло із віконниць, в Копальні кави ми, як справжні шахтарі, ходили в касках по кавовій
шахті і спостерігали, як готують каву
паяльною лампою з вогнем. В узбецькому ресторанчику бачили узбекську
наречену і познайомились з Бабаєм J. Але
найцікавіше мені було в Домі легенд, будинку
львівського сажотруса. Особливо гарна там тераса, де можна було залізти в
димохід, покататись на «літаючому» автомобілі з весламиі пропелером, покидати
монетки в шапку сажотруса. А ще ввечері там відбувається справжнє диво: по
стіні їздить трамвайчик, а дракон на стіні оживає і плюється вогнем з кожним
ударом годинника СПРАВЖНЬОГО львівського часу.
Додому повернулись пізно і дуже стомленими, але день був надзвичайним!
ІІ ДЕНЬ
Прокинулись дуже рано, але з дуже гарним настроєм, тому що знали, що на нас
чекають нові пригоди та враження. Швидко поснідавши, поїхали на Погулянку, де приймали
участь в святі «День пластуна-2016». Погулянка – це такий район у Львові, назва
якого походить від слова «гуляти», бо там дуже тихо, спокійно, є великий гарний
парк і Ботанічний сад. А ще там розташоване Личаківське кладовище і туди важко
добиратися, бо всі дороги перекопані і трамвай зараз не їздить… До речі, хтось
знає, чому свято саме «пластуна», а не «пластунки» чи «пластунів»? Вивчила нове слово – «гендерна дискримінація»
J.
Після шумного свята ми всі поринули у спокій Личаківського кладовища, захоплювались старовинними скульптурами,
згадували видатних людей, які тут поховані (Іван Франко, Соломія Крушельницька,
Володимир Івасюк, Ігор Білозір). Цей
цвинтар існує вже майже 250 років, на ньому з давніх-давен ховали здебільшого
заможних і видатних мешканців міста. Кожний надгробок тут – це витвір
мистецтва, в кожного своя історія і безліч легенд. Це дуже особливе і містичне
місце, воно навіює дивний спокій… Тут все, що здавалося важливим, відходить
кудись вбік, і дуже легко розмовляти з небом.
Але життя не стоїть на місці! На пообідній прогулянці нас вже чекали Музей пошти, Чорна кам*яниця і Кам*яниця
Корнякта. Далі був казковий і чарівний Італійський
(або Венеціанський) дворик, в якому відчуваєш себе
середньовічною королевою! Ми їли справжній львівський шоколад, катаючись на
лавці з левами , намагались «осідлати» Хвилю
національного відродження на проспекті Свободи, скупили всі значки,
наклейки і блокноти у пластовій крамниці та мандрували у часі в старовинному Палаці Потоцьких. Парадні зали для
прийому гостей, ліпнина, позолота, різнокольоровий мармур… Тут дуже легко
поринути в минуле, зразу уявляєш себе в довгій бальній сукні серед дам з
віялами і кавалерів зі шпагами, чуєш музику і цокіт кінних екіпажів.
Повертатися в реальність важко, але потрібно, бо надворі сутеніє, музей
зачиняється, а ще раптом згадується, що на уявному середньовічному бенкеті
пригощання теж були уявними… Тому швидко вирушаємо на пошуки цікавих місць, де
годують не тільки смачними стравами, але і незабутніми враженнями!
Обідали ми в знаменитій Криївці, бачили посвяту у повстанці і співали різні
пісні з веселими музиками. Вечеряли в не менш знаменитій Гасовій Лямпі.
Виявилось, що я люблю шніцель! J А хто вгадає,
що таке «льоди з мармелядою»? J
Так непомітно закінчився другий день…
ІІІ ДЕНЬ
Настав останній день нашої подорожі… Ми, як завжди, пішли гуляти по Львову,
приміряли кайдани в Бернардинському
дворі. Тут був монастир та костел Бернардинців, а зараз – історичний архів,
але найпростіше шукати це місце за запахом –аромат смаженого м’яса чути навіть
поза стародавніми мурами, тому що тут ще знаходиться Ресторація "М'яса та
Справедливости", де готують безліч різного і смачного м'яса . Але нам, на жаль, пора додому… Подумки
попрощались зі Львовом і трамваєм поїхали до Личаківського кладовища, де на нас
чекав автобус. Якщо зайти через головний вхід і пройти кладовище стежечками
«наскрізь», то можна було значно скоротити наш шлях. Так ми і зробили. Та не
так сталось, як гадалось… Ворота виявились замкненими! Ми до інших воріт – теж
зачинено… А через 15хв. наш автобус відправляється! Стемніло, визирнув місяць, а ми бігаємо між
склепами і надгробками. Романтика! J Ні в кого не
було такого святкування Дня закоханих! J Раптом несподівано мою маму лизнув за руку
песик. (Ніч. Кладовище.Могили. Ніхто не бачив, звідки він взявся. Ззаду.
Зненацька. Щось мокре тицяється в руку. ) Ми вирішили, що то він вітається і
хоче нам допомогти. І він насправді
показував нам дорогу і вивів до відчинених воріт! Ми врятовані і щасливі, а мамі все одно
потрібно було пофарбувати волосся! Від 'їжджаємо, хоч і зовсім не хочеться… Поїхали… Сумно…
Але ми обов'язково повернемось, адже стільки таємниць чарівного Львова ще не
розкрито!
Ця подорож була НЕЗАБУТНЬОЮ! До нових зустрічей, казкове місто Лева!
Олександра Крюкова
м. Київ
Комментариев нет:
Отправить комментарий