Павло Трифонов. Історія однієї подорожі

Талантами багата Полтавщина!

Хай навіть – відбиваючись від орд,

Долаючи неволю і руїни,

Все ж геніїв народжує народ.

Я дуже люблю мандрувати. І  одного разу до рук потрапила книга "Таємниця золотого орла"  Ігоря Леденьова,  який  описав Полтаву минулу, нинішню і майбутню.  Мені дуже захотілося познайомитися з цим містом.  Нагода з’явилася  швидко, класний керівник запропонувала  екскурсійну подорож до двох міст – Полтави та Миргорода.

І ось  ми вже в автобусі.   На батьківщину великого письменника М.В. Гоголя ми вирушаємо дорогою Київ – Харків .  Милуючись  знайомими  пейзажами  Харківщини, я подумав про те, що міста, як і люди, являють собою складний живий організм: вони народжуються , мужніють, з часом у них відмирають старі клітини -  будинки, квартали, вулиці – і з’являються нові; змінюється їхня зовнішність, проте вони, як і люди, залишаються собою.



У відомого письменника К.Г.Паустовського  є розповідь про так зване  «відчуття міста».  Це відчуття, як пише він, складається з багатьох думок і вражень, що їх викликає місто. Я сам намагався визначити  «відчуття  міст» , уподобаних мною, -  Львова, Одеси, Харкова чи то Дніпропетровська, - знайти своєрідну формулу, за якою можна було б пояснити їхню «душу». Що ж мене очікує у новому місті, чи сподобається воно мені, чи полонить душу своєю красою.  Мої роздуми перериває розповідь екскурсовода : «Ми вирушаємо з вами на Полтавщину – край пісень і легенд, край письменників і поетів, край мислителів і учених, чиї імена перлами сяють в скарбниці світової мудрості.»

Справді, а що  мені відомо про це місто? Знаю, що  затишне місто над річкою Ворсклою існує вже більше двох тисяч років, що  Полтавщина − земля всесвітньо відома, оспівана розповідями Гоголя і поемами Котляревського. На тутешніх полях прогриміла поворотна у світовій і європейській історії Полтавська битва. Тут народилися М. Зощенко, В. Холодна, С. Петлюра, померли Г. Короленко, П. Мирний і М. Скліфосовський. У Полтаві було прокладено шлях до зірок: геніальний Юрій Кондратюк обчислював траєкторію польоту до нічного світила, за якою в 1969 р. на Місяць полетіли американці...

 Неначе  читаючи мої думки,   екскурсовод  розповідає: «Тільки діячів красного письменства Полтавщина дала світові понад 1000. Чого варті лише імена Григорія Сковороди та Івана Котляревського, Миколи Гоголя та Миколи Гнєдича в українській і світовій літературі. Козацьку славу описали літописці Самійло Величко та Григорій Гребінка. У Полтаві та на її околицях народилися Степан  Стеблін - Камінський, Оксана Іваненко, Андрій Пашко, Андрій Страшко.    Тут жили й працювали письменники   Володимир Короленко, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький,   Михайло Казидуб, Тарас Нікітін, Петро Ротач, Федір Моргун. Полтавою дуже приємно гуляти. Леся Українка, запрошуючи Ольгу Кобилянську до Гадяча, не випадково назвала Полтавщину найукраїннішою землею.   Місто зберегло безліч історичних споруд, побудованих у різних стилях − від українського бароко до українського модерну. Велика частина з них відремонтована. Велика кількість архітектурних пам'яток та багата історія міста створюють привабливу атмосферу для туристів.»

 За роздумами  незчулися, як приїхали до Полтави. Ось ми вже  центрі міста   в найбільшому парку Полтави – Корпусному саду круглої форми, що має діаметр майже 350 м   Домінанта площі — пам’ятник «Слави».  «Дворівневий п’єдестал пам’ятника тримає підняту жерлом до неба гармату — чавунна колона тосканського ордеру, увінчана бронзовим з позолотою орлом. Символ перемоги військ Петра І звернутий в північно-західний бік — до Поля Полтавської битви. У дзьобі він тримає лавровий вінок — символ слави, у кігтях блискавки — символ скореної величі шведської зброї. Бронзові горельєфи гранітного кубу, на якому і тримається колона, відлиті у Ст. - Петербурзі, чавунна колона — з Луганська. В основу першого ярусу пам’ятника вмонтовано 18 гармат. Загальна висота монументу складає 16,61 м, висота колони — 10,35 м, висота орла — 2,11 м, розмах його крил — близько 3 м.   Від пам’ятника по сторонах світу прокладена восьми радіальна система розбивки вулиць, кожна із яких колись була спрямована у напрямку головних містобудівних домінант старої Полтави, переважно церков. В 40-х роках XIX століття тодішня Олександрівська площа вперше засаджена екзотичними деревами, завезеними із-за кордону — пірамідальними тополями.  1842 року згідно «височайшого повеління» Олександрівський сад передано Петровському кадетському корпусу, відтоді його нова назва — Корпусний парк (інколи — Корпусний сад). У 1880 році парк подаровано місту. Це був єдиний із трьох парків тодішньої Полтави загальнодоступний для всіх городян, позбавлений вхідної плати, в якому на вихідні грав духовий оркестр. За часів Української Народної Республіки (УНР) парк отримує назву Мазепиного гаю, з 20-х років — Жовтневий парк.

Враховуючі велике значення «преславної та нечаяної  вікторії» під Полтавою (27 червня 1709 року), з часом радянські історики починають ототожнювати і шукати спільних рис поміж полтавською Круглою площею та петербурзькою Двірцевою. Найсміливіші говорять про Полтаву не інакше як про «малий Петербург» чи то «Петербург в мініатюрі». При цьому зовсім нехтується хронологія розбудови обох площ, «забувається» відмінний концептуальний підхід у розробці планування центральної частини обох міст, зумовлений геоландшафтним фактором: радіально-кільцеве планування в умовах ворсклянської правобережної тераси та лінійно-магістральне обабіч невських рукавів. Виключною особливістю полтавської Круглої площі є те, що проекти «зразкових» будівель губернських міст, розроблені професором архітектури   А. Захаровим, зібрані воєдино тільки-но в Полтаві, репрезентуючи унікальний — єдиний в країнах СНД, композиційно завершений архітектурний ансамбль доби губернського класицизму» .

Неабияке враження справила на мене і Біла альтанка, історія якої  надзвичайно вразила : «У  межах старої полтавської фортеці на місці Подільського бастіону до 200-річного ювілею Полтавської битви у 1909 році була зведена споруда, без якої нинішні полтавці не уявляють своє місто — Біла Альтанка. Споруда нагадує , що саме тут на другий день після Полтавської битви відбулась зустріч ремісників міста з царем Петром І. Невипадковою є і форма Альтанки — підковоподібна. Згідно легенди, місцевий коваль на цій площі майстерно підкував царського коня, що втратив підкову під час Полтавського бою. Саме ця легенда обумовила зовнішній вид споруди — підкова зогнута своїми краями до Успенського Собору, розміщена на колонах доричного ордеру.  У роки Великої Вітчизняної війни німецько-фашистські загарбники розібрали Альтанку, влаштувавши на її місці зенітно-артилерійський пункт. У 1954 році ідею відновлення пам’ятки втілює своїм проектом головний архітектор повоєнної Полтави Лев Вайнгорт.  Підковоподібна колонада з восьми колон заввишки дев’ять метрів відтворювала колишню Альтанку, з тією лише різницею, що нова споруда з кон’юнктурних міркувань отримала нову назву — Ротонда Дружби. На сьогодні серед більшості полтавців споруда згадується під своєю колишньою історичною назвою — Біла Альтанка, яка завершує полтавське плато Іванової Гори. Звідси відкривається чудовий краєвид па долину річки Ворскла та частину міста: полтавський Поділ, ворсклянську Леваду. Обабіч Альтанки чудово видно сусідні полтавські гірки — Монастирську з обрисами Хрестовоздвиженської обителі та Інститутську Гірку, названу так у першій чверті XIX століття, відтоді як був відкритий Інститут шляхетних панянок. На Подолі, на колишньому міському вигоні з початку 50-х років XIX століття проводилися велелюдні «кінні торги» славнозвісного Іллінського ярмарку, переведеного з Ромен до Полтави. Від місця проведення торжища площа отримала назву Кінноярмаркової » .

 Вражений надзвичайно,  навіть не очікував, що тут така краса і з кожного куточку до нас промовляє    історія.  А цей пам’ятник  надовго заволодів нашою увагою. Мало того, що ми довго ним милувалися, а потім вирішили навіть відчути себе улюбленою стравою українців -  галушкою.  Добре, що автори пам’ятника розуміють дитячу безпосередність і зробили його так, щоб туристи могли не тільки милуватися, а й залізти туди.

«1 квітня 2006 року на Івановій горі, поряд із садибою І.Котляревського, встановлено пам'ятник відомій полтавській галушці. Вона стала офіційним символом міста».
  Зробивши декілька світлин,  ідемо до    Свято-Успенського собору місці сучасного Свято-Успенського собору, який був центром полтавської фортеці, існувала дерев’яна Успенська церков, яка була «градським собором». Останні свідоцтва її існування записані ще в 1695 році. У 1776 році дерев’яну церкву було подаровано громадою села Івашки Полтавського району. Про приналежність її, як соборної церкви свідчить напис на старовинному акафиснику. Пізніше, в 1748 році, за ініціативою козацької старшини та громадськості міста, прийнято рішення про спорудження мурованого храму і 8 листопада 1748 року укладено договір із відомим на той час архітектором із Нової Сербії Стефаном Стабанським.  Після руйнування собору у 1934 році вона стояла пуста. Під час війни з 1941 по 1946 рік у ній було відновлено храм Іоанна Предтечі, який тут діяв ще з 27 лютого 1787 року — дня його освячення. Дзвіниця собору довгий час після війни стояла руїною, потім у ній розміщувались різні майстерні.  На 1100-ліття Полтави було вирішено реставрувати дзвіницю та облаштувати в ній музей міста з оглядовою площадкою на верхньому ярусі. Останнім часом у ній знайшла прописку виставка самодіяльних художників міста.»

  Поряд  із Свято-Успенським  собором  – музей – садиба  українського письменника Івана Котляревського,  автора відомої "Енеїди".  Затишний меморіальний комплекс у самому серці стародавньої Полтави складається з батьківської хати поета, повітки, комори та колодязя-журавля. При вході до будинку — погруддя І.П.Котляревського роботи народної художниці України Галини Кальченко.  Згадав, як  слухав  розповіді  вчительки української літератури про письменника на уроці, але не очікував, що з таким задоволенням буду розглядати експонати музею, потримаю в руках речі, які тримав Котляревський.   Неабияке враження справили на мене  п’ять невеличких покоїв :  робочий кабінет письменника, вітальня, опочивальня, світлиця та кухня. Ось за  цим робочим столом   творилися «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник». Привернув увагу і   автентичний сволок, на якому кирилицею вирізьблено: «Создася дом сей во имя отца и Святого Духа.  Аминь.  Року 1705 месяца Августа 1».   У чотирьох залах зібрані матеріали про життєвий і творчий шлях І. П. Котляревського, два наступних розповідають про вшанування пам’яті поета. Серед унікальних експонатів музею — перше прижиттєве видання поеми «Енеїда» 1798 року, а також раритетне друге видання 1808 року, цінне тим, що було в особистій бібліотеці господаря. Окремий зал присвячено історії створення і виходу в світ поеми «Енеїда».  Глибоко висвітлена службова і громадська діяльність  І.Котляревського на посадах наглядача Будинку виховання дітей збіднілих дворян, піклувальника Полтавських благодійних закладів, директора першого стаціонарного театру Полтави.

За спогадами  І..П. Котляревського максимально точно відновлений інтер’єр будинку, де зберігаються меморіальні речі, нагороди письменника, рукописні сторінки творів, а також предмети дворянського побуту поч. XIX століття.

Далі йдемо до сучасного музею, який просто не може не зацікавити хлопчаків – Музею  історії органів внутрішніх справ Полтавської області, який  свою  діяльність  розпочав     з кімнати-музею при обласному управлінні внутрішніх справ у 1967 році. На той час це був один із перших музеїв міліції Радянського Союзу. 23 вересня 1989 року з нагоди 46-ї річниці визволення Полтави від німецько-фашистських загарбників музей отримав окреме приміщення — міський особняк 1890 року, що належить до архітектурних пам’яток Полтави. У травні 1992 року музею присвоєно звання народного.  Експозиція музею розміщується в чотирьох залах загальною площею 198 м2.  Фонди музею налічують майже три тисячі експонатів: архівні документи, фотографії, оригінальні зразки вогнепальної та холодної зброї, особисті речі ветеранів органів внутрішніх справ. Експозиція містить майстерно виготовлені діорами, художні макети. Інтер’єр залів відзначається оригінальним художнім оформленням, цікавим розміщення наочного матеріалу.

Професійне свято — День міліції — в Україні відзначають 20 грудня. Згідно з Указом Президента України, щорічно 22 серпня відзначається День пам’яті працівників органів внутрішніх справ, загиблих при виконанні службових обов’язків. Неподалік музею, на розі вулиць Пушкіна та Червоноармійської, знаходиться меморіальний комплекс «Полеглим захисникам правопорядку Полтавщини».   До його складу входять діюча каплиця, скульптура Архистратига  Михаїла, Стела Пам’яті, створені 1999 року архітекторами С.Шевченком, М.Карюком, О. Снєжкіним, скульптором В. Білоусом.
А як же не розповісти про свої відчуття під час відвідування одного  із перших стаціонарних музеїв міста — Музей історії Полтавської битви (27.06.1709), відкритий за ініціативи відомого краєзнавця І.Павловського з нагоди 200-річного ювілею баталії у червні 1909 року. «В роки громадянської війни після кількох пограбувань музей тимчасово припиняє свою діяльність. Відновлює її 23 вересня 1950 року в будівлі колишнього військового госпіталю ветеранів останньої російсько-турецької війни 70-х років XIX століття. Новітня музейна збірка поповнювалась експонатами з Полтавського краєзнавчого музею, Київського історичного та художнього музеїв, Артилерійського історичного музею Ленінграда, Ермітажу.
У 1981 році музей і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, оголошено державним історико-культурним заповідником «Поле Полтавської битви», загальною площею 771,5 га. На заповідній території розташовано чотири стародавніх поселення та понад 30 курганів скіфської доби. Окрім Полтавської битви, тут відбулась битва 1399 року Великого литовського князя Вітовта з татарськими ордами ханів Едигея і Темір - Кутлуя та битва полтавського полковника М.Пушкаря з гетьманськими загонами І.Виговського.
Сучасні зали музею містять унікальні експонати кінця XVII століття та періоду Північної війни (1700-1721): портрети українських гетьманів, гравюри, медалі, колекція холодної та вогнепальної зброї європейського та східного зразків, особисті речі Петра І. У найбільшій залі музею представлена велична діорама із зображенням останніх хвилин Полтавської битви. На території компактного музейного містечка місце поховання загиблих царських солдатів — Братська Могила (1709 рік — поч. XX ст.), пам’ятник Петру І (А.Адамсон, 1915), Сампсоніївська церква (1856-1907) та інші об’єкти.

Музейною установою за домовленістю улаштовуються сюжетно-тематичні екскурсії в історичному одязі епохи Північної війни.

Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» єдиний серед історико-культурних заповідників України, який входить до міжнародної асоціації військово-історичних музеїв світу (ІАМАМ), що діють під егідою ЮНЕСКО. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1761 Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви» оголошений об’єктом культурної спадщини національного значення та внесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.»

Гуляючи містом, зрозумів, що з багатьох характерних прикмет і особливостей складається   така формула. І чим більше у місті індивідуального , неповторного, тим  виразніше обличчя міста. Якщо говорити про Полтаву , то мені  здається, що серед особливостей , що визначають її формулу, слід у першу чергу  назвати  двохтисячну історію, яка  так органічно  ввійшла у сьогоднішній день, унікальний рельєф, зелень садів і парків. І, звичайно, архітектуру, яка, зрештою,найповніше відображує обличчя міста. За дві тисячі років Полтава багато разів змінювала  зовнішній вигляд, проте при цьому залишалася Полтавою.   Проходили над містом століття, приносили горе й радощі , залишаючи свої сліди на його обличчі.  Згадаємо хоча б декілька таких віх.  У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.  Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.).  Дійсно    Полтава є унікальною, чарівною частиною України. Мальовнича природа, прекрасні пам'ятки історії, літератури, архітектури, наукові досягнення її синів, їхня звитяга в ратних і трудових справах, - усе це й сьогодні є неповторною особливістю Полтавщини. Не існує галузі людської діяльності, у якій би полтавці не проявили себе.  Цікавий факт привела екскурсовод: «   У 2007 році на телеканалі «Інтер» розпочався проект «Великі українці .  Вів проект журналіст Савік Шустер.   У ході опитування було визначено список ста великих українців. Остаточні підсумки голосування було оприлюднено 11 квітня 2008 року. До сотні великих українців увійшли й видатні особистості, пов’язані з Полтавщиною .»

Місто вразило мене   відкритістю, щирістю людей, загальною такою дуже приязною атмосферою. Воно заполонило мою душу . Адже жодне місто не має такого феномена, як Полтава, де за декілька хвилин з міської суєти можна потрапити на золоті піски пляжів, на  береги надзвичайно затишних  і невимовно  красивих заток.

З багатьох складових частин  виникає  відчуття міста, і у кожного воно своє неповторне . Очима безмежно закоханої в Полтаву  людини дивлюсь   тепер на це місто. Цікаві місця, пейзажі глибоко лірично розкрилися переді мною  у всій своїй чарівності.   Тепер я з впевненістю можу сказати, що той, хто не був у Полтаві, не знає України.

  Дуже втомлені , але задоволені нашою екскурсією продовжуємо нашу подорож до міста Миргорода.

« Миргород – старовинне містечко на Полтавщині, що зберігає свою старовинну історію та традиції. Саме з мінеральними та лікувальними водами асоціюється у нас це місто. Тут знаходиться відпочивальник  комплекс з однойменною назвою містечка. Саме через Миргород проїздять мандрівники на Сорочинський ярмарок…   Миргород …   У самій назві цього міста вчувається тиша й умиротворення – саме таким воно і є та дарує їх гостям міста. У народі кажуть, що це  було зручне місце для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами, а тому й пішла назва «миргород», мирний город, місце для успішного укладення миру.

Миргород вважається одним із з найдавніших поселень Лівобережної України. За словами істориків, його було засновано у XII—XIII століттях як сторожовий пункт східної околиці Київської Русі. Перші друковані записи про Миргород – город миру трапляються у XVI столітті.  »

 На мене  Миргород   справив   дуже приємне враження  :   чисто, доглянуто , культурно.
Кожному   українцеві  пам’ятні іронічні гоголівські слова з опису   міста в «Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»: «Чудный город Миргород! Каких в нем нет строений!.. Если будете подходить к площади, то, верно, на время остановитесь полюбоваться видом: на ней находится лужа, удивительная лужа! единственная, какую только вам удавалось когда видеть! Она занимает почти всю площадь. Прекрасная лужа! Домы и домики, которые издали можно принять за копны сена, обступивши вокруг, дивятся красоте ее».

 У самому центрі  міста   з находиться особлива територія –   «Курорт Миргород».  Тут   розташовані  всі «родзинки»  міста:  бювет з  мінеральною водою,   зоологічний  куточок  , сувенірні крамниці.   Справжньою перлиною мережі санаторно-оздоровчих закладів області є курорт міста Миргорода, на який приїжджають відпочити та оздоровитися мешканці з усіх регіонів України та з багатьох країн    світу.    Поза  моєю увагою не залишилася   Миргородська  калюжа.  Це ставок в центрі міста. Він розташований недалеко від Успенської церкви, а його назва пішла з повісті " Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем " великого письменника Миколи Гоголя і  описаний  ним  як «Миргородське болото». Цей ставок не замерзає взимку і в ньому живуть красиві лебеді. На його набережній в 2009 р. поставили пам’ятник Гоголю, який поклав початок великому скульптурному комплексу гоголівських героїв. Поруч з ним розташувалася Успенська церква, реконструйована в 1998 р. і прикрашена сучасними розписами В. Ткаченко. Вона входить в основні пам’ятки Миргорода  і   своїм чарівним дзвоном здатна зцілювати від усіх хвороб.  Ландшафт, навколишній ставок, являє собою міський парк для прогулянок зі скульптурними композиціями.  До двохсотрічного ювілею Гоголя тут був відкритий його пам'ятник, який досягає висоти трьох метрів. Інші ж скульптури - це персонажі творів автора. Тут можна помилуватися на самих Івана Івановича та Івана Никифоровича, а також на Хлестакова, коваля Вакулу з Оксаною, і, звичайно, на Солоху, Пузатого Пацюка та інших.

Всі ці твори мистецтва виконані професійними майстрами і варті уваги. А кожен експонат несе в собі особливий настрій і історію, яку повідають місцеві екскурсоводи.  Не утрималися і зробили цілу низку світлин.

Щоб пройти на територію курорту Миргород, треба перейти через річку Хорол по мосту. Зразу ж  з пам’яті виринають : « Не той тепер Миргород, Хорол - річка не та…».   Поруч із річкою росте знаменита березовий гай, в якій люблять прогулюватися всі гості курорту. У парку, розміщеному навколо річки, зібрані кращі санаторії бальнеологічного лікування. Там же встановлено пам’ятник військовому лікарю І. Зубковський, який першим почав використовувати мінеральну воду для лікування.

Я звернув  увагу , як розлилася річка,  яка затопила парасольки на пляжі, які   розміщені далеко від води. Весна у Миргороді тільки починається, дерева ще голі. Здається, час для подорожі вибраний вдало.

Ідемо до відмого    бювету,  де курортники п’ють ту саму Миргородську воду. Вхід – «за санаторними  книжками»,  але  ніхто на вході  не перевіряє  ці книжки . Поява    туристів  нікого  не дивує. З радістю продали одноразові склянки. Тепер можна   і  водички попити. Бювет сам по собі  – яскрава  пам’ятка  Миргорода. На стінах розміщено короткий  опис історії  його   створення , колекція  філіжанок  з носиками для  вживання  цілющої  води. А також  ще цікава   деталь – оригінальні  керамічні  леви на тумбах бюветів.
Не оминув я і сувенірної крамнички, з якої дуже важко вийти і нічого не купити для подарунків близьким, друзям, а також собі напам’ять.
Миргород є дуже тихим і затишним місцем, що дозволило мені та моїм друзям  відпочити і душею і тілом. Цьому місцю надають унікальності не тільки пам’ятки Миргорода, але й мальовнича природа з її цілющим повітрям.

Ось і закінчилася моя невеличка   розповідь про такі    старовинні  місця, як Полтава та  Миргород, оспівані й прославлені в історичних літописах і художній літературі.
Екскурсійна подорож далеко позаду, але  впевнений, що я ще неодноразово туди повернусь , до  великої кількості історично-культурних пам’яток та мальовничих пейзажів, насичених різними видами грунтових доріг, приємними гірками берегів Ворскли та Удаю.      До зустрічі ,  Полтаво та Миргороде, які заполонили мою душу.

Трифонов Павло

Державна гімназія – інтернат з посиленою

військово - фізичною підготовкою «Кадетський корпус»

м. Харків