Оціни роботу колег — отримай додатковий бал!!!

Шановні учасники конкурсу тревелогів "Щоденник подорожнього", наразі ваші роботи перевіряють наші члени жюрі і отримати результати ми маємо вже 10 травня.
Роботи оцінюються за 4 критеріями, що були наведені в умовах конкурсу:

1. Натхненність викладу матеріалу: твір має викликати у читача бажання відвідати туриську дестинацію, про яку йде мова в роботі.

2. Інформативність матеріалу: у творі мають бути практичні вказівки щодо відвідання обраноі дестинаціі.

3. Оригінальність викладу: у творі мають звучати думки автора щодо туристськоі дестинаціі, власна оцінка туристських атракцій, стилю життя людей, клімату, інфраструктури тощо. Реферативні роботи розглядатися не будуть.

4. Художність, грамотність, цілісність та логічність викладу: твір повинен відповідати літературним нормам, бути зрозумілим та легким для сприйняття, логічно супроводжений фотоматеріалами.

Маскимально ви можете отримати 5 балів за кожен з цих критеріїїв, тобто максимальна оцінка за роботу — 20 балів.

За цей час ми пропонуємо вам також оцінити роботи ваших коллег: виберіть роботу, яка сподобалась вам найбільше та відповідає критеріям нашого конкурсу. Свою оцінку (що саме вам сподобалось в цій роботі, чи надихнула вона вас на подорож, що ви дізнались чи ще б хотіли дізнатись, чи сподобався вам стиль викладу та ін.) напишіть в коментарях до обраної роботи. Обов'язково підпишіть свій коментар.
Оцінити можна будь-яку з опублікованих робіт, крім своєї.
Учасники, що оцінять роботу інших, отримають додатковий бал до своєї роботи.
Робота, що набере найбільше коментарів від інших учасників конкурсу отримає додактовий приз від організаторів.

Бажаємо успіхів!   

Дарина Очеретяна. Мое путешествие в сказочное королевство

В прошлом году мне довелось побывать в одном из красивейших городов Украины и Европы – Львове. Собираясь в поездку, я заранее продумала план знакомства с этим старинным городом, и первым пунктом плана было посещение знаменитой площади Рынок.

Площадь окружена зданиями, построенными в разных стилях, но при этом не нарушена общая гармония, и в первые минуты теряешься, не зная, на каком из сказочных домиков остановить свой взгляд. Не менее волшебными выглядят и улочки, примыкающие к площади. Когда бродишь по ним, то всегда рискуешь споткнуться и упасть, потому что ходить приходится с постоянно поднятой головой, чтобы разглядеть чудесные скульптуры и барельефы на зданиях.

Лілія Хойнацька. Прогулянка двориками Києва

В неділю ми з друзями вирішили прогулятися по дворикам Києва. Зустрічалися біля "Золотих воріт" на Золотоворітській вулиці. Погода була трохи дивною: спочатку йшов "курячий" дощ, а потім взагалі почався сніг. Але ніщо не могло завадити нашій маленькій подорожі.

Уляна Костюченко. Хорли - півострів-загадка

До 25 - річчя  Незалежності України

Моя найвища мрія — зробити доступним тисячам людей цей неоціненний дар природи.

О. Стоцький

Ці загадкові Хорли
Є на Україні куточки, які без будь-яких перебільшень можна назвати унікальними. Ось тільки знаємо про них мало. А жаль, вони того варті. Один із них — півострів-загадка Хорли. Нещодавно геологи встановили, що в його надрах знаходиться найбільше в Європі озеро питної води. Але не тільки цим дивують Хорли...

Владислава Адаменко. Если ты Подол, то я Липки

Живя в этом городе три года, я успела отдать ему свое сердце. Немыслимо представить меня любящую его в половину. Люблю всю его настоящую красоту, все его скверы и переулки, люблю его дома.

Мне нравится, когда на поляне перед Музеем истории Украины ночью внизу тихо шумят деревья. Нравится ходить по шатающимся под ногами бордюрами как раз между старыми Валами. В глубине Мариинского парка сидеть на лавочке и размышлять обо всем на свете. А еще прогуливаясь по улице Кропивницкого, и резко сворачивать меж домами и лететь по узкому лестничному пролету вниз к Бассейной. Или нырять с парадного в парадное, со двора во двор. Как в ботаническом саду Гришка мы танцуем в тени липовой аллеи и пробираемся к обрыву, чтобы посмотреть на Дарницкий мост или как взбираемся на холмы, вглядываясь в Днепр на горизонте. Как переходим со льдины на льдину в конце зимы у берегов на опустевшей Днепровской набережной и кормим уток. Как на ВДНХ мы заглядываем в окна, во все павильоны и идем к озеру. Или за тремя оранжереями и лесом, идем на поле, перепрыгивая через канаву, чтобы полежать в нескошенной траве среди лета. А сидя на крыше моей хрущевки, мы будем наблюдать закат и маленький силуэт родины мать на горизонте на фоне пламенного неба.

Ілона та Паша Котовщик. Найкращий день в житті

Звати мене Ілона, я старшенька з двійні: маю ще братика Павла. Моя мама, Наталя, ще до нашого народження придумала ймення для своїх дітей. Невідомо чому, але вона була впевнена, що матиме двох доньок: Ілону та Ельміру. А коли народилися ми з братом, то мене нарікли Ілоною, а брата – Павлом. Мабуть тому, що 12 липня свято Петра та Павла, а ми народилися 17 липня. Я й до сих пір набридаю мамі, запитуючи, чому все таки Ілона, а не Ельміра. А мама на те : "Ну чому ти причепилася до мене? Що тобі не так? Ім`я в тебе оригінальне, хіба ж ні? Як я в школі навчалась, то в моєму класі шість Наталок було! Уявляєш!? А ти багатьох Ілонок знаєш? Відчепись, причепо!!"

Согоян Тигран. The History of the One Street

I would like to tell you about my trip to amazing place.  This place unites whole Ukrainian coloring and I can say that this is fantastic! Each region has its specific differences. Lots of poets, artists, musicians lived there and devoted their lives to develop it.

Andrew’s Descent is the most beautiful attraction of Ukraine. It concentrates all our differences from other nationalities. It is not only historical centre today. Andrew's Descent – is unusual old Street of Kyiv, which is a center of craftsmen, art and antique dealers. It is also centre for famous artists, musicians. You will have never feel bored there, because there are lots of historical buildings, art-galleries, cafes, observation decks and lots of interesting people.

Медведков Евгений. Путешествие во Львов

Конечно, все города хороши по-своему, и каждому человеку нравится определенное место, где он чувствует себя хорошо. Мы едем в другие страны для того, чтобы познать что-то новое, открыть для себя нечто воодушевляющее, чтобы хотелось парить над небесами. Но каждый выбирает для себя свой город, свою мечту: кто-то хочет побывать в Париже, знаменитом своей красотой, изящностью и своими архитектурными творениями; кому-то нравится вольная жизнь в Лос-Анджелесе, ведь этот город никогда не спит; люди, которые следят за модой-любят гостевать в Милане, но есть и те люди, которые суете предпочитают тихий отдых на берегу моря или же в глуши леса, они называются романтиками, ведь видят необычное в обычном.

Оксана Огієнко. Ти місто жовтих прозорих вулиць.

Передмова.

Мені випалала честь народитися у місті таємниць, байок, класиків та небачених контрастів - Києві. Знаєте, я змалечку не розуміла киян, які не люблять своє місто. Хіба можна не закохатися у величні схили Дніпра, у дивні дворики Подолу, у звивисті провулки та й у теплоту свого міста? Якщо Ви відповіли на це питання «так» - це ненормально. Тоді вас складно назвати киянином.

Мене лякають мої однокласники, які не знають де знаходиться Києво-Печерська Лавра, взагалі не мають гадки, скільки районів у нашому місті (про їхні назви я взагалі не кажу), що за "звірі" Поділ і Печерськ. Ну це трохи ненормально, правда ж? А найстрашніше - не хочуть нічого дізнаватися.

Ви можете сказати, що Київ нецікавий, нудний і взагалі безперспективне місто. Києву 1533 роки, у ньому знаходиться один з чотирьох у світі унікальних монастирних комплексів, найглибша станція метро у світі, але це так, до слова.

Якщо ж Ви подумали і зрозуміли, що зовсім не знаєте рідне місто, читайте далі. І звісно, вітаю туристів!

Місто прокидається.

У нові міста я обожнюю приїздити вранці. Дивитися за тим, як окремі шматочки міста прокидаються. Приїджати до Києва теж потрібно зранку, чим раніше, тим краще. Як зустрічають початок дня на Троєщині? А на Печерську? Де день починається з запашного американо, а де з шурхоту двірничої мітли? Навіть мені, киянці, завжди дуже цікаво дивитися за тим, як люди починають свій ранок. Особисто мій, зазвичай,  починається з напханої маршрутки, заторів на вулиці, яку нарешті ремонтують (щоправда, вони поки стали більшими) і економних студентів Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. А у вихідні вони різні. Іноді виходиш на пусті вулиці, а іноді таке враження, що на екскурсію приїхала половина Шанхаю. Намагайтеся побачити якнайбільше ранків, атмосфера міста тоді є найбільш природньою.

Стереотипи, такі стереотипи.

Більшість киян почали розуміти, що крилатий вислів “Жизнь дала трещину, еду на Троещину” вже не такий актуальний. Центральні райони не менш небезпечні за спальні. І Перші, і Другі Теремки не край світу. Якщо ресторан виглядає дорого - це не свідчить про його кухню та персонал. Далеко не всі кияни ходят у Chanel і з “яблуками”. Як на мене, Хрещатик не така вже й цікава вулиця і особливого сенсу бігти туди я не бачу. Кияни - зовсім не жорстокі і безжальні. Так, вони не будуть як італійці тільки познайомившись з Вами кликати на весілля, але знайти собі співрозмовника серед киян доволі просто. Просто не бійтеся, принаймні Вас точно не з’їдять) Навіть навпаки, посміхнуться і з задоволенням обговорять з вами все, від передвиборчої кампанії нового мера до пологів доньки тьоті Мані з Боярки. Ламайте стереотипи і побачите зовсім інше місто.

*Автор згадав тему*

Взагалі дуже складно радити куди піти і що подивитися, бо кожний має свої вподобання та й погляди киян і туристів кардинально різняться. Спробую розповісти основне і трохи більше.

Києво-Печерська Лавра.

Створена 1051 року, як печерний монастир ченцем Антонієм. Разом із Софійським Собором внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. У XVI отримав статус “Лаври”- головного монастиря. У 18 столітті Печерська лавра стала головним феодалом в Україні: їй належали 160 винокурень і вітряків, близько 200 шинків, 2 кінних заводи,3 міста, 7 містечок, близько 200 сіл і хуторів, понад 70 тисяч кріпаків, 2 паперові, 11 цегляних і 6 скляних фабрик. 1918 року радянською владою Лавру було зачинено задля створення головного антирелігійного центру України. 1941 року Свято-Успенський собор було підірвано. Під час окупації Києва монастир було відкрито, але у 1941 році знов зачинено. Працювати знову Лавра як монастир почала лиш 1988 року. Зараз на території діють музейні комплекси, Ближні та Дальні печери, декілька музеїв та оглядовий майданчик.

Андріївська церква 

Одне з моїх улюблених місць у Києві. Невелика, але дуже затишна, з чудовим інтер’єром, у мальовничому місці. Була побудована у 1762 за проектом архітектора Бартолемео Растреллі в пам’ять відвідин Києва Єлизавети Петрівни. Оздоблення церкви витримано у стилі бароко. Варто сказати, що Андріївська - єдина київська церка, що не має дзвіниці. На превеликий жаль стан церкви погіршується з кожним роком: пагроб, на якому вона стоїть руйнується, а навколишні новобудови негативно впливають на саму будову - тріщини стають все більшими, а фундамент все слабкішим.

Софійський собор.

Архітектурна пам’ятка 11 століття, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. На території храму було споруджено першу бібліотеку. Версії щодо засновника собору існують різні. Більшість людей схильна до того, що монастир заснував Ярослав Мудрий, але останнім часом поширюється версія про те, що комплекс заснував князь Володимир. Інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима. Саме цю споруду вчені називають найстарішою у Києві. Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму — 54,6 м, довжина — 41,7 м, висота до зеніту центральної бані — 28,6 м. Собор має 5 нав, завершених на сході апсидами. Увінчаний 13 верхами з банями, покритими свинцевими листами, що утворюють ступінчастий пірамідальний силует, оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважали, що галереї прибудовані до собору пізніше; дослідження останнього часу довели, що вони пов'язані єдиним задумом, виникли водночас. Хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Маленькі, але миленькі пам’ятники.

Їжачок у тумані.

Знаходиться на перетині вулиць Золотоворітської, Рейтарської та Георгіївського провулка. Створений відомим київським архітектором Костянтином Скретуцьким на честь головного героя мультфільму “Їжачок у тумані”. Тварина сидить на пеньку, замість голок в нього шурупи, а самого їжака вирізали зі старого дерева. До речі, насправді пам’ятник називається “Лошадка”.

Кіт біля ресторану.

Кіт Пантелеймон. Бронзовий Пантелеймон (або ж Пантегрюель, Пантюша) стоїть на постаменті напроти Золотих Воріт. За часи існування пам’ятники виникло дуже багато міських легенд. Найвідоміша з них розповідає, що ніби напроти цього місця колись був ресторан (до речі, і зараз там є кафе) де Пантюша жив. Якось там спалахнула пожежа, кіт першим відчув запах диму і покликав власника. Завдяки цьому всіх вдалося врятувати, а от сама тварина загинула. Тому хазяїн закладу вирішив закарбувати в пам’яті людей героїчного котика. Правда це чи ні, нам залишається тільки здогадуватися.

Кирило, Карлуша і Корбін.

У самісінькому центрі міста зберігся невеликий дворик з двоповерховими будинками, відгодованими котами і великої чорної кліткою. Там уже п'ятнадцять років живуть троє круків, у яких навіть є імена - Корбін, Карлуша і Кирило. Не можна сказати, що місцеві жителі їх люблять - ворони навчилися імітувати звуки автомобільної сигналізації, тож тепер часто набридають ними. Проте, місцеві все одно доглядають за ними і годують. Яким чином троє величезних круків тут з'явилися - ніхто не знає, а сусіди з навколишніх будинків самі складають легенди про їх появу. За їхніми розповідями, ворони люблять пиво і часто кидаються на котів, якщо ті підходять близько до клітки.

Гадаю, на цей момент історії буде достатньо, аби не втомити Вас. Самостійно раджу почитати про не менш цікаві пам’ятки: Володимирський Собор, Оперний театр імені Тараса Шевченка, Маріїнський палац, Шоколадний будинок, Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка, Золоті Ворота. Дізнатися про історію вулиць: Андріївський узвіз, Петрівська, Верхній та Нижній Вал, Володимирську. А найголовніше - просто гуляйте містом - це незрівнянно. Особливо - Поділ. Особисто мій найулюленіший район, з його колоритними двориками, маленькими провулками, старовинними будиночками й чарівною атмосферою. Отже, з задоволенням чекаю на вас.

Примітки.

Проїзд у київських маршрутках коштує від трьох до шести гривень, у електричці та метро-чотири, трамваях, автобусах, тролейбусах- три.

Вхідний квиток до національного заповіднику Києво-Печерська Лавра коштує 20 гривень для дорослого.

Дякую за увагу!

Лілія Петрусь. Стародавня вулиця Кирилівська

Історія міста Києва давня та цікава, і складається вона з безлічі подій, важливих дат, історій людей, що тут проживали та творили це місто, з історії будівель, вулиць та площ.

Надія Нестеренко. Екскурсія рідним селом

Люди рвуться до якихось закордонних екскурсійних турів, не розуміючи, що дивовижне зовсім поруч. «Спершу треба дослідити свою землю, а тоді вже мріяти про закинуті храми у Франції», - подумала я, починаючи свою захоплюючу подорож.

Свій маршрут починаю з рідного села Думанці, що на Черкащині. Відоме воно, перш за все, своїм лісом. Він таємничий і приємний, спокійний і загрозливий одночасно. Та як тільки перші промінчики теплої пори року торкаються цієї краси – з’являються грибники. О, як вони іноді набридають, коли нараховуєш їх більше, ніж самих грибів! Та за популярність серед туристів доводиться платити тільки так. Свіже повітря, спокій, радість від єднання з природою і…небезпека у разі необізнаності чатують на своїх гостей. Адже навіть ті, хто змалечку знають цей ліс, наближаючись до «Матері лісу», починають ходити по колу, завжди повертаючись на один і той самий схил. Тож далеко в ліс не заходжу, милуюся ним недалеко від села. Раптом помічаю, як щось золоте врізається в очі і переливається на сонці всіма відтінками жовтого. Це церква! Як гарно! Старі сосни, мов витончені панянки, хиляться у бік святині, розсипаючи по дорозі своє колюче намисто. Здається, ніби вони хочуть заховати її від людського ока, аби вберегти від чогось страшного. Наважуюся підійти ближче. Так, це вона, та сама церква, про яку я чула так багато цікавих історій! Старовинна Миколаївська церква… Вона відома не лише, як унікальна архітектурна пам’ятка, але й своїми розкішними іконами 18 сторіччя. Привітна старенька жінка, що живе неподалік від церкви розповіла мені не дуже приємну, але цілком реальну історію.

Олександра Бондаренко. Томаківка та Хортиця - колиски запорізького козацтва

          Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!”

 М.Гоголь 

Розробка екскурсії
Тип екскурсії – комплексна.
За способом руху – пішохідна з використанням електропоїзда.
Довжина маршруту – приблизно 65 кілометрів
Тривалість маршруту – 2 доби.
Сезонність – весна-літо-осінь
Вікова категорія екскурсантів – середня та старша вікова категорія.
Маршрут руху: місто Марганець (ЗОШ№12) - селище Острів – пункт зупинки електропоїзда «Ревун» - станція «Запорізька Січ» - краєзнавчий музей - станція «Запорізька Січ» - станція Марганець

Павло Трифонов. Історія однієї подорожі

Талантами багата Полтавщина!

Хай навіть – відбиваючись від орд,

Долаючи неволю і руїни,

Все ж геніїв народжує народ.

Я дуже люблю мандрувати. І  одного разу до рук потрапила книга "Таємниця золотого орла"  Ігоря Леденьова,  який  описав Полтаву минулу, нинішню і майбутню.  Мені дуже захотілося познайомитися з цим містом.  Нагода з’явилася  швидко, класний керівник запропонувала  екскурсійну подорож до двох міст – Полтави та Миргорода.

І ось  ми вже в автобусі.   На батьківщину великого письменника М.В. Гоголя ми вирушаємо дорогою Київ – Харків .  Милуючись  знайомими  пейзажами  Харківщини, я подумав про те, що міста, як і люди, являють собою складний живий організм: вони народжуються , мужніють, з часом у них відмирають старі клітини -  будинки, квартали, вулиці – і з’являються нові; змінюється їхня зовнішність, проте вони, як і люди, залишаються собою.

Олександра Курилова. ЗЕЛЕНОДОЛЬСЬК – 55 РОКІВ ІСТОРІЇ ТА СЛАВИ

 Основні дані:
                              Країна: Україна
                               Область: Дніпропетровська
                              Місто: Зеленодольськ
                           

Рік утворення:1961 Місце розташування:
Знаходиться за 487 км від Києва, 198 км від Дніпропетровська та  за 14  км в південно — західному  напрямку від районного центру і залізничної станції Апостолове.

Населення на 01.01.2011 року: 13909  чоловік  (м. Зеленодольськ 13274, с.Мала Костромка — 635)
 Загальна площа Зеленодольської територіальної громади (землі в  межах адміністративної одиниці):  3753,3000 га
 Код міста:05655
Поштовий індекс:53860
Географічний  рельєф
         Місцевість, на якій розташоване м. Зеленодольськ , являє собою південну степну рівнину, що має слабкий нахил у бік Чорного моря , в правобережній частині ріки Дніпро. Основними геоморфологічними елементами території є плато ,схили плато, давні в сучасні долини рік і балок. Територія Зеленодольська прилягає до правого дуже пологого схилу балки ,що впадає в річку Кам`янку , приток ріки Базавлук, яке впадає у Каховське водосховище.
     Рельєф території- рівнинний,спокійний з незначним уклоном (0,2 %)в південно — західному напрямку і характеризуються відмітками 89-92,5 м.
 

Юлія Висицька. Святогір’я – душа Донеччини

Дорогі друзі, ви коли-небудь бували  у Святогір’ї? Як же мені розповісти про свій рідний край, які знайти слова, щоб у Вас виникло бажання побувати в нас у гостях? А вже на місці, я впевнена, побачене не залишить вас байдужими, і Святі гори назавжди залишаться у ваших серцях. Недарма  кажуть, що краще один раз побачити…Тож  давайте здійснимо віртуальну екскурсію стежками мого рідного краю – ласкаво запрошую!
Влаштовуйтеся зручніше, подорож розпочинається. Ми знаходимось у наймальовничішому куточку Донбасу, у Святогірську. Перш за все я хочу показати вам місця, де рукою вправного ювеліра – Природи – створені чарівні шедеври унікальних дубових гаїв, намиста соснових масивів, що витончено переплітаються з довгими смужками білого золота беріз та вкрапленнями вільхового лісу. Подивіться, як витончено все це обвито блакитною емаллю Сіверського Дінця, що поєднує всі коштовності нашого краю в справжній, безцінний шедевр.

Олександра Крюкова. Львів

Моя незабутня подорож почалась з довгої ночі в поїзді.   І ось нарешті ми у Львові! Було ще темно; ми викликали таксі і поїхали в нашу квартиру,щоб залишити речі  і одразу ж поїхали на екскурсію!  (І ДЕНЬ)

Паша та Ілона Котовщик. Лісовими стежинами (трилогія)

Лісовими стежинами: 

стародавнє Городище

Так сталося, що літо 2015 рокі ми провели вдома, майже нікуди не їздили: зійшлися до купи декілька факторів — війна на сході України, нестабільна ситуація в країні, коливання цін та маминої зарплатні... Тому запланована поїздка в Карпатські гори провалилася з тріском. Десь аж на серпень намічалося дві малюсінькі поїздочки в табори. Та це для нас – крапля в морі. Ми люди активні і любимо мандрувати, а тут... майже все літо мусимо сидіти вдома! Невідомо звідкіля прийшла думка: а чому саме ми маємо “сидіти” вдома? А мандрувати вдома не можна? І в нас відкрилися очі на одну важливу річ: людям властиво не бачити нічого в себе під носом. Ми от, наприклад, роками їздили до Криму, захоплювалися його мальовничою природою, збирали гербарії, фотографували пейзажі. Ось в Карпати хотіли гайнути… там же така краса! Стоп. А в нас в Київській області Білоцерківського району, в селі Сухоліси, яке розташоване прямо під лісом, немає ніякої краси? Чи ми її просто чомусь не помічаємо, можливо тому, що звикли і не звертаємо ніякісінької уваги: як на щось буденне і не цікаве? Невже це правильно? Звісно, що ні!

Анастасия Шапоренко. Мой первый в жизни поход

С 30 апреля по 4 мая наш отряд “Терра” под руководством отправился в поход. Для многих сбор-поход «Козацькими Шляхами» стал первой возможностью ощутить себя в чем-то новом. Я, в том числе, приехала в Черкасскую область с первым визитом. Что же мы успели сделать за эти короткие пять дней? Что узнали нового для себя, и о чем будем вспоминать всю жизнь?

Прибыв на место, мы взяли рюкзаки на спину и еще 3 км шли до нашего лагеря «Скеля Барса». От красоты природы той местности — дух захватывало. В голове крутилась мысль: «А ведь такая природа была раньше по всей Украине!»

Благодаря руководителям, которые объяснили нам, что мы должны сделать и что нам будет, если мы не сделаем этого, мы принялись оперативно создавать себе тихий и уютный уголочек. Кто ставил палатки, кто собирал дрова, а кто-то их рубил, кто-то носил воду, разжигал костер, делал каре, кто-то принялся готовить обед... Работа была для каждого!

Єлизавета Логвінчук. Мандрівка Чернігівщиною

На початку весни я у складі групи клубу мандрівників "Турист" їздила у Чернігівську область. Мандрівка тривала три дні. Я поїхала у цю мандрівку тому що я дуже люблю подорожувати і дізнаватися нове, відкривати для себе нові місця. Їздили ми на машині, було досить зручно. Я думаю, що подорожувати в авто комфортніше, ніж в громадському транспорті, так як ти їдеш з знайомими тобі людьми, з якими ти можеш поговорити, з якими тобі не буде сумно. а ще можна за доволі короткий термін побачити значно більше цікавих місць.

Аліна Романенко. Храм Іверської ікони Божої Матері

    Колискою духовних мотивацій, добра, гармонії для нас, мешканців житлового масиву «Північний», є Іверський храм.
   Історія створення храму дуже цікава й багато в чому визначальна.
   На місці, де зараз розташований храмовий ансамбль, у давнину розташувалося стародавнє поселення – Стара Самара, поблизу якого була побудована Новобогородицька фортеця. Пресвята Богородиця сама обрала й підготувала місце для храму: рівна галявина посеред хвойного лісу, неймовірні джерела з водою. Багато є чудес, пов’язаних із будівництвом храму.
   Храм є братським молитовним представником скиту святої праведної Анни на святій горі Афон. Храм отримав офіційну грамоту, що підтверджує молитовне спілкування зі святогорцями. Іконостас та головні ікони храму на честь святих та праведних Богоотця Ірокима й Анни також написані митцями святої гори Афон і передані храму з благословенням афонських старців.

Софія Огійчук. Дивовижна подорож до Кам’янця-Подільського

27.01.2016

Я у передчутті дивовижної подорожі до Кам’янця-Подільського. Речі зібрано, сувеніри куплено, печиво спечене, настрій бадьорий. Увечері ми виїжджаємо. А завтра будемо весь день у Києві. Яке це щастя!

       Нарешті ми у поїзді. Зручно розмістившись, п’ємо чай та розмовляємо.

28.01.

        Доброго ранку, мій сивочолий Києве. А ось і ми.

Київ – це старовинне місто з багатою історією. Та що ж можна подивитися за один день? Ми вирішили не гаяти часу і вирушили на автобусну екскурсію. Під час захоплюючої та пізнавальної поїздки ми відкривали для себе щось нове, не бачене досі. Спочатку зупинилися біля Софійської площі, щоб сфотографуватися біля дивовижного собору і помилуватися ним. Цікаво, чи назвали мене на честь Софії Київської?

     Наступна зупинка – Флоровський жіночій монастир. Ми придбали іконки, свічки і здійснили помазання, попили водички з джерела – і знову до автобуса. Третя зупинка біля Лаври, гід забрав декількох туристів до наступної екскурсії, а ми поїхали на Хрещатик. А потім прогулялися містом самостійно. Що може бути краще, ніж відчути ритм міста, його атмосферу, поринути у світ звуків і пахощів? Через деякий час ми були вже у Національному музеї історії України. Детальна розповідь екскурсовода вразила мене. У музеї дуже багато цікавих експонатів. Унікальність музею у тому, що поверхи розподілені  за епохами. Національні костюми, карети, речі побуту, перші рукописні книги, макет старовинного Києва – усе це  надзвичайно вразило нас. По закінченню екскурсії ми пройшли квест, який допоміг узагальнити ті знання, які ми здобули під час подорожі музеєм .Уже сутеніло, коли ми вийшли на вулицю. Накрапав легкий дощик, вечірній Київ посміхався нам яскравими вогниками.

Ми рушили до вокзалу. Поїзд до Кам’янця-Подільського незабаром прибуде.