Крістіна Хандій. 1200 кілометрів через всю Україну

Кажуть, спонтанні фотографії виходять найкращими. Так само й з подорожами. Я розповім про мандрівку довжиною в 1200 кілометрів через всю Україну.

18.09.2015 рік

Я з батьками та їхніми друзями вирушили в подорож до Західної України. Якось у чотирьох ми вмістилися на задньому сидінні автомобіля, але дорогою до Харкова я не знаходила собі місця. Пісні вже йшли по другому колу, ноги дуже затікали, нескінченні ями на дорогах розтрясли наш настрій і комфорт. Але, як не дивно, це тривало не довго. Після першої зупинки нам вдалося сісти зручніше, в хід пішли гарні жарти та жага подорожі, що зробило всі незручності лише частинкою пригод.

Біля Полтави дядько Антон запропонував переночувати у сестер. Всю дорогу до міста я хвилювалася, що ми поїдемо до їхніх родичів-сестер. Мене не полишали думки: "Так незручно буде о 12 ночі знайомитися, залишатися на ніч у чиїхосьродичів, коли так хочеться прийняти душ і завалитися спати". Уявляєте мою радість, коли "У сестер"  виявилося готелем? Такого полегшення я не відчувала з часів іспитів у школі.

19.09.2015 рік

День був сонячний і теплий, що сприяло досягненню мети  - приїхати до Львова. Після справжнього українського сніданку, ситі та з гарним настроєм, ми вирушаємо далі.

Однією з наших подорожніх традицій стала зупинка на заправках Wog, бо там роблять дуже смачну каву: мокачіно, еспресо, лате, амерікано, з вершками, сиропом, або шоколадом.

Удень ми були вже в Киеві. Коли заїжджаєш в це місто, то відчуваєш гордість.  Це наша дивовижна столиця. Особливо приємно оку було дивитися на петунії, що прикрашають майже кожну вулицю, величний Дніпро, стильних і усміхнених людей.

Після приємного спостереження за Києвом, наша компанія виїхала на трасу Київ-Чоп. Таких досконалих доріг ніхто з нас не зустрічав ніколи. Було відчуття, що якщо дуже розігнатися, то можна злетіти. Мама нервово стискала сидіння, дивлячись на спідометр, бо іноді він показував 158 км/годину. Музика в машині стала кращою. На заправці я побачила полицю з CD, тому вмовила придбати диск з балладами Скрябіна. Подорож обіцяла бути незабутньою.

Пізно ввечері ми приїхали до Львова. Бруківка й архітектура одразу ж наштовхнули мене на думку: "Так, це те, що я хотіла побачити, навіть краще." Ми зупинилися біля торгівельного центру та почали шукати, де б переночувати. Зателефонували майже двадцятьом власникам, які здавали квартири. Деякі просто не відповідали, інші були вже зайняті такими самими шукачами пригод, як ми. Хвилюючись, ми продовжували шукати готелі, вишукувати знайомих. Врештірешт прийшлося ночувати в приміському готелі. Єдине, що чітко пробігло в мене в голові - це те, що ревізор би точно не порекомендував це місце нікому. Але що не зробиш заради нових вражень.

20.09.2015 рік

Прокинувшись вранці, наша компанія вирушила досліджувати Львів. Моєю мрією було відвідати колоритну кав'ярню. Добре, що наші з батьками  погляди співпали. Ми зайшли впершу ж, яка зустрілася на шляху, і не помилилися. Хіба може місто кави розчарувати? Інтер'єр був стильний і сучасний, переважали червоні, білі й чорні кольори. Спокусливі аромати кави, десертів і смачних сніданків заряджали бадьорістю.

Наступна мета - піти на екскурсію містом.  Природа це відчула і підтримала наші бажання дощем. Незважаючи на нього, ми обрали екскурсію "Таємниці підземелля Львова", яку проводив молодий хлопець Тарас. Його українська мова для людей, які не звикли чути її взагалі, здавалася неперевершеною. Таємниці Львова через це ставали ще цікавішими.

У другій половині дня наш дружній коллектив відправився в Яремче (Івано-Франківська область). Дощ продовжував йти. Змерзлі та промоклі, ми намагалися зігрітися та відпочити. Проте вирій емоцій і вражень, що кожен з нас отримав після екскурсії Львовом, не відпускав.  Дуже шкода, що вдалося побути там лише день, але це стало великою мотивацією приїхати ще.

Вже сутеніло, а ми майже наблизилися до Яремче. Коли почали виднітися безкрайні ліси, величні гори й смереки, я затамувала подих. Здавалося, що ми потрапили в "Лісову казку" Лесі Українки, або "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського. Я була впевнена, що десь поряд жили мавки, лісовики, перелесники, польові русалки.

Навколо вже стояла непроглядна темрява, а ми нарешті знайшли котедж, у якому будемо жити. Нас зустрів хазяїн - діловий, але простий та люб'язний чоловік. Він показав наш номер, розповів про місця, які можна відвідати в Яремче та в сусідніх містах. Світлана запитала в нього: "У вас тут ліс поряд?". Ніч не дала нам побачити, що місце, де ми зупинилися, і є лісом. Номер Був повністю дерев'яний, з величезним вікном і видом на гори, овіяні туманом. Стало зрозуміло, чому коттедж називається саме "Подих Карпат". Після захвату пейзажами прийшла реальність. Дядько Антон помітив, що загубив ключі від машини. Довгі пошуки закінчилися тим, що довелося просити знайомих висилати поштою запасні. Здавалося, що це був знак, щоб ми мандрували пішки.

  21.09.2015 рік

Це був день знайомства з пам'ятками міста Яремче. Наша компанія відправилася на риночок, який славився наявністю справжніх гуцульських сувенірів. Ароматний зелений чай, хутряні желети, картини з карпатськими пейзажами, дерев'яний посуд, унікальні вироби ручної роботи - все так, як ми собі уявляли.

Заповідник з місцевими дикими тваринами, який було створено з метою збереження й розмноження оленів і косуль, був наступним пунктом для нашої екскурсії. Але більш за все нас цікавив той факт, що ми знаходимося на горі в лісі. У такому дивовижному місці, яке чарує своєю красою та вологим чистим повітрям. 

22.09.2015 рік

Побувати на Західній Україні й не відвідати Буковель - це промах кожного туриста. Тому, прокинувшись вранці, ми одразу сіли на автобус і відправилися в одне з найпопулярніших туристичних міст України. Дорогою нам випала можливість побачити багато гірських річок, таких прозорих і чистих, як діамант.

Приїхавши до Буковеля, жіноча половина нашої компанії досліджувала сувенірні лавки, поки чоловіча купувала квитки на підвісну дорогу. Піднімаючись вгору, ми затамували подих. Це булла неймовірна насолода красою і величчю карпатського краю, у якому відчуваєш себе так легко і вільно. А мене довго супроводжувала думка: "Було б гарно побачити Буковель взимку, покататися на лижах і відчути справжній адреналін".

Втомлені та вражені, ми повернулися додому й будували плани на завтра, сидячи на вулиці за дерев'яним столом і дихаючи магічним повітрям Карпат.

23.09.2015 рік 

Це був перший день нашого перебування на Західній Україні, коли так сильно гріло сонце. Ми  вирішили відвідати головну природну пам'ятку нашої країни  - гору Говерлу. Щоб добратися до неї, вдень наш дружній склад сів на автобус до селища Ворохта. Не маючи гадки, на якій сааме зупинці виходити, ми встали трохи раніше. Довелося йти 4 кілометри пішки, але отримані враження того коштували. Пуста дорога вже буквально плавилася від сонця, тому нам випала можливість йти через ліс. Коли ми вперше шляхом зустріли людей, то дізналися, що до Говерли ще 10 кілометрів і пускають туди тільки до 12 дня. Засмучені та втомлені, ми вирушили назад до зупинки, щоб повернутися в Яремче. Але зворотньою дорогою наша компанія побачила домівку, надворі якої ґаздиня сушила гриби. Жіночий початок зробив своє діло і підказав, що непогано б було купити гриби в господині, яка сама цим займається. Такої колоритної мови я не чула ніколи. Вся справа була в надзвичайних західних діалектах. Жінка розповіла про значення грибів на Гуцульщині. Для мене було новим дізнатися, що вони заміняють тут багатьом людям м'ясо. 

24.09.2015 рік 

Нарешті поштою надіслали запасні ключі від машини, та ми змогли відправитися до Манявського Скита, що біля села Манява. Більш за інших сюди хотів потрапити мій тато, щоб відновити дитячі спогади про те, як він зі своїм классом відвідували цей монастир.

Архітектура Манявського Скита складалася з дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною. Ми хотіли знайти цілюще джерело, тому інтуїтивно пішли вгору. Було видно, що по цьому шляху текла колись вода, а тепер все геть висохло. Пройшовши майже 200 метрів, наша компанія побачила Блажений камінь. Він був схожий на велетенський ґорґан, на щось застигле та міцне. Виявилося, що з каменя віками текла вода, а тепер тече лише маленьке джерельце. Ця неймовірна атмосфера священного місця охопила все тіло та думки. Відчуття того, що кругом тільки ми, ліс та глуха тиша, дійсно захоплювало. 

Наш вечір пройшов у затишному місці, де ловлять форель. Сонце вже сідало за обрій, снопи сіна та смарагдова вода створювали мальовничий пейзаж. Я ніколи не була на рибалці, тому це був мій перший досвід.

25.09.2015 рік

Останній день нашої дивовижної подорожі. Він був присвячений збиранню речей, купуванню сувенірів і ліків від нежитю та кашлю, бо більшість з нас захворіли від різкої зміни клімату.

Дядько Антон, гадаючи, де можна було загубити ключі, вирішив заглянути за крісло в нашому номері. Так, дійсно, вони були саме там.

Зібравши речі, сказавши допобачення природі Карпат, ми вирушили додому.  У планах було зупинитися в Полтаві та переночувати "У сестер". Наша компанія вирішила їхати іншим шляхом, щоб побачити Хмельниччину та Тернопільщину.

Опівночі ми все ж таки дібралися до Полтави, виснажені довгою дощовою дорогою, тому одразу лягли спати.

 26.09.2015 рік

Повернувшись додому, мене знову охопила буденність. Здавалося, що я тиждень була на іншій планеті, де не турбують ніякі обов'язки, нескінченні конспекти, а тепер повернулася в реальний світ. Але я знала, що якщо добре попрацювати, то можна знову отримати можливість на гарний відпочинок і неймовірний досвід.

Подорожуйте Україною, друзі. Так багато готелів чекає, коли ми загубимо в них свої ключі. Так багато колоритних українців бажають розповісти свої секрети. Так багато існує куточків країни, які надихають своєю красою.

 Хандій Крістіна

м. Слов’янськ