Наталія Микитенко. Столиця

        Весною 2015 мені поталанило побувати у столиці України.Я дуже люблю цю пору року, адже тоді ніби вся природа оживає від довгої зимової сплячки. Цей час здається дуже чарівним та гарним. Моя подорож почалася з того, що ми відвідами майдан Незалежності. Чесно кажучи слухаючи розповіді друзів про Київ я думала, вони просто перебільшують, а виявилося навпаки. Вулиці були

залиті сонячним світлом, а на клумбах квітли квіти. Першим, на мій поглям ми мали відвідати місця де загинули Герої Небесної Сотні вулиці Інститутську, Грушевського, були біля мармурової дошки пошани загиблим під час Революції Гідності. Коли ми підійшли туди, то побачили велику кількість квітів та свічок. Це мене дуже вразило, адже приєно розуміти, що люди цінують їх подвиг. Мені закортіло придбати квітів для загиблих, аби вшанувати їхню пам'ять. Ціни на квіти мене неприємно здивували. Адже продавці просто наживали на чужому горі та просили за одну троянду 70 грн. Я вважаю, що герої заплатили набагато більшу, аби стояв цей майдан, щоб жили всі в гарній, європейській країні та ці люди могли там також спокій працювати. Я не пошкодувала грошів на квіти, але гадаю, що продавці поводили себе не толерантно та дріб'язково по відношенню до людей.



         На щастя це була єдина неприємна річ у всі мої подорожі. Коли я підійшла до
меморіальної мармурової дошки, то на очі навернулися сльози. Сотні молодих людей
вирішили вийти на мітинг та показати свої наміри, а їх просто взяли і розтріляли, як
гарматне м'ясо. Це все дуже зворушило мене, тому я вирішила написати вірша:
Тепер збулися їх бажання,

Немає там вже болі і страждання.

Крок вліво,крок вправо – немає меж,

Їм підвладно тепер небо без веж.

Сумувати не треба друже мій,

Доля дала їм вічний покій.

Вічним сном тепер сплять вони,

Не забудем ніколи їх ми!

   Після довгої прогулянки ми вірішили пообідати тому пішли шукати кафе. По всьому
Хрещатику дуже багато скажімо так «забігайлівок» та пересувних кіосків з продуктами. Я вважаю, що заклади харчування такого роду потрібно закривати, адже вони не європейського рівню. Мало того, що там не дотримуються правил санітарної гігієни. Які кафе і ресторани я тільки не бачила в той день і китайська кухня, і фастфуди, але це все не те. Адже ми приїхали не дарма до Києва та хотіли скуштувати страви з української народної кухні. Після блукання по вулицям столиці, я вже не надіялася, що скоро зможу попоїсти. Але доля привела нас до ресторану, який спеціалізується на українській кухні, що мав назву «Пузата хата». Зайшовши в
середину не можливо не помітити, що весь інтер'єв виконаний в українському стилі, а
персонал одягнений у вишиванки та розмовляє на рідній мові. Ми вирішили замовити
борщ і вареники з картоплею, а на десерт млинці та компот. Страви виявилися дуже
смачними та доступними по ціні.

        Смачно попоївши, ми відправилися до «Етно-комплексу Українське село». Їхати
довелося не довго в напрямку Житомира, доречі хочу зазначити, що дороги в столиці
набагато кращі ніж у моєму рідному місті. По дорозі я дивилася у вікно, які ж все таки гарні краєвиди я там побачила!
         Під вечір ми дібрали до комплексу. Та вирішили оглянути свій номер, точніше
кажучи хату. Адже всі номери були зроблені у вигляді українських хатинок. Мені
здалося, що ніби віки розступилися і я опинилася у справжньому українському селі 17-18 століття. Природа у цьому етно-комплексі була неймовірна. Здавалося, ніби то
просто галявина на околиці села, така привітна, зовсім не спотворена рукою людини.
Берези, кущі калини, чорнобривці всі ці рослини зеленіли та прикрашали своєю

красою територію комплексу. Також важко було не запримітити велику кількість альтанок та ослонів на всій території «Українського села». Це місце було ніби
пропитане якоюсь старовиною, неможливо навіть повірити, що за якісь 50 км від нього велике та шумне місто Київ з його скляними будівлями та вічними заторами.Можна уявити собі картину, ніби, тут були вечорниці, дівчата співали українських пісень, а хлопці повертаючись з косовиці хоч і були втомлені, але всеодно кликали їх танцювати. Вся атмосфера цього комлексу ніби кликала забути про сьогодення та пожити життям своїх предків – давніх слов'ян.
        Щось я зовсім забула розповісти про свій номер «хатину». У номері був гарно поєднаний український стиль та євро ремонт. Хочу зазначити, дизайнери гарно
постаралися. Як тільки я зайшла в середину мене переповнило почуття ностальгії. Мені згадалося дитинство в гостях у прабабусі в селі. Її казки та вишиваний рушник, який висів на стіні. Отакий рушник висів у нашій з сестрою кімнаті
   Зайшовши у вітальню важко було не поміти красуню пічку – таку саму як у казках. По всій нашій на жаль тимчасовій хатині на стінах красувався петриківський розпис.
   У цьому етно-комплексу також була своя їдальня. Де ми харчувалися 3 рази на день
протягом всього проживання.Страви були були незвичайно смачні. Переважала
звично українська кухня. Я навіть почала хвилюватися, що після відпочинку
прийдеться худнути, аби мати змогу влізти в свою улюблену сукню.
   Що ж можна сказаи про дизайн цього приміщення? Одне слово – патріотичний. Стояли довгі столи застелені рушниками.

     Що я можу розповісти про розваги на території «Українського села»? Там існує
свій власний міні зоопарк. Там мешкає багато різних птахів та звірів. Від українських
курей до іноземних павлінів. Я , чесно кажучи не фанатка таких закладів, бо на мою
думку тваринам краще жити на волі. Та у цьому міні зоопарку мені сподобалося те, що
всі його мешканці були ситі, доглянуті, чисті і мали багато вільного місця у своїх
вольєрах, а також їх іноді випускали погуляти по території комплексу.

   
У цьому міні-зоопарку мені поталанило вперше побачити красеня паву. Він мав розкішний хвіст та охоче дифілював перед відвідувачами.
     Кого я тільки не побачила у цьому звіринцю і справнього кнура! І водяного гризуна – нутрію.
      Одного разу повертаючись з вечері ми зустріли коло альтанки дивних гостей –
диких гусей. Виявилося, що їхній вольєр прибирали, а вони прогулювалися по
території комплексу. Птахи виявилися дуже товариськими та милими.
       Не менш дивне явище, мені виявилося спостерігати і наступного дня. На даху
будинку сиділи півні. Ці хитрюги навчилися перелітати через свою огорожу та тепер
мали змогу вільно пересуватися по території.
    А ось їх сестри куріпки спокійно спокійно сиділи у своїх курниках.
У цьому зоопарку мешкали , ще косулі та овечки.
    Також інували різні види розваг можна було з допомогою майстрині виготовити
глечика, а також у кузні при помічі коваля власноруч зробити підкову на щастя.
    Крім цього там була, ще власна капличка. Там серед буйної квітучої природи можна

було просто сидіти та відпочивати від всього. Це затишне та тихе місце приваблювало
своєю красою та спокоєм.
Якщо ви мене запитаєте: - куди я , б хотіла поїхати?
То я без вагань відповім в «Етно-комплекс українське село»!
      Коли я послухала своїх товаришок та їх розповіді про Туреччину та 5 зіркові

готелі, я зроміла, що моя подорож була набагато краща ніж їхні, бо я провела її у
ріднім краю! Персонал був завжди привітним і радий був допомогти. На мою думку
треба радіти тому, що відпочиваєш душею, а не захоплюватися сувенірами з дюті фрі.
      Цей комплек підкорив моє серце своїми калоритом та якістю. В мене склалося таке
враження ніби я побувала у справжньому українському селі 17-18 століття.  Я оцінню
цей заклад у 100% із 100. Адже вважаю, що він має не тільки гарний український
колорит, але і високі європейські стандарти.
        Тож запрошую всіх вас відвідати українське село!

Наталія Микитенко

м. Кривий Ріг