Вікторія Назаренко. Подорож Західною Україною

Кожен з нас мріє про подорож, від якої залишиться багато приємних вражень та чудових спогадів. 2016 рік розпочався для мене та учнів  нашої школи незабутньою подорожжю від Центральної до  Західної України.



 Наша мандрівка розпочалася другого січня: комфортабельний автобус, приємні водії, спокійні супроводжуючі вчителі та тридцять пар наших допитливих  очей, які, незважаючи на п’ятнадцятиградусний мороз, прагнуть якомога швидше пізнати рідну Україну. Мандрівка розпочинається степовою дорогою Кіровоградщини. За вікном звичний для мене степ, розмежований лісосмугами, та безмежні поля, вкриті снігом. Щоб доїхати до місця призначення, нам потрібно подолати більше тисячі кілометрів. За вікном мелькають міста та села нашої Батьківщини. Усі вони святкові, а головне – мирні, до Сходу України – далеко!
Сонячним морозним ранком ми в’їхали до Хмельницької області. Перша зупинка - Кам’янець-Подільська фортеця, яка є складовою частиною Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець», що належить до «Семи чудес України». Це, справді чудо: високі кам’яні вежі здаються казковими і , водночас, величними . Відома фортеця з 14 століття. Знаходиться на острові, який оточений каньйоном. По каньйону потікає річка Смотрич. За розповіддю екскурсовода, чоловік років сорока, всі укріплення Кам'янця поділяються на дві категорії — замок і міські фортифікації. Замок складається з двох частин: старого замку з мурами та баштами і нового замку з земляними валами та ровами. Сама фортеця була збудована ще до часів появи вогнепальної зброї, тому башти замку та міста були повністю кам'яними.

                                                       

Наша мандрівка продовжується . Ми перетинаємо Хмельницьку область та в’їжджаємо до Чернівецької. За вікном автобуса вузькі вулички міста Хотин та велика кількість прикрашених новорічних ялинок. І раптом…Що це? На березі повноводої  річки Дністер вежі ще однієї фортеці - історико-архітектурного  заповідника «Хотинська фортеця». Так, це ще одне диво з  семи чудес України.  Щоб дійти до південної башти фортеці, потрібно спуститися довгою бруківкою, по дорозі  бачимо неймовірну красу - церкву св. Олександра Невського, яка на фоні Дністра здається гордовитою красунею. Можна лише уявити яка тут краса влітку, коли Ясська брама та залишки фортечних мурів потопають в зелені…Та це вже майбутня подорож!

А поки що ми знов у автобусі й направляємося до  найстарішого міста Галичини – Коломиї, що знаходиться в Івано-Франківській області,  а саме в музей  писанкового розпису, неофіційна назва  якого  музей «Писанка». І це, справді,так: приміщення побудовано у формі яскравої писанки. Аж заходити лячно!!!


Та що ж бачимо в середині? У колекції музею понад 6000 писанок з різних регіонів України та країн світу. Кожна з них є неповторною та має свою певну історію. Дивно, як то можна зібрати до купи скільки таких крихких експонатів?!! Це справжнє диво!
Втомлені та щасливі ми знов – у дорозі! Звечоріло, а це означає, що ми наближаємося до місця свого поселення – села Микуличин, що знаходиться на території Карпатського національного природного парку. Дивне село – розтягнулося по Карпатах на 44 кілометри.

Вранці, коли вийшли з котеджів, були вражені місцевим пейзажем: гори,  ліси у снігових шапках та чисте повітря – не можна надихатися! Ці краєвиди так відрізняються від наших, степових! «Які ж нові враження чекають на нас сьогодні?»,- запитуємо в учителів. А ті невпевнено: «Побачимо!» Вони переймаються, бо на термометрі – 20, а в наших планах сьогодні – гірськолижний курорт Буковель. Та до нього ще треба доїхати…Бо як можна оминути історію – стежку Довбуша? І ось з нами в автобусі справжній гуцул – екскурсовод пан Юрій, говірка якого так не схожа на нашу кіровоградську. Ми піднімаємося  в гори «Стежкою Довбуша». Чуємо, що у місцевих скелях та печерах переховувалися опришки на чолі з Довбушем від каральних операцій польських підрозділів. Мальовничі скелі, таємничі печери, оглядові майданчики та, ніби в казці вкриті снігом та інеєм смереки та ялини, зачаровують туристів. А ще дають можливість зрозуміти, що людина – це лише маленька часточка природи.


Наступна зупинка по дорозі до Буковеля – містечко Яремче, центр «зеленого» туризму Прикарпаття, яке також називають обличчям гірськолижного курорту. Найбільше, що вразило – річка Прут, обрамлена кам’яними засніженими брилами, Яремчанський водоспад «Пробій». А ще – сувенірний ринок. Чого тут тільки немає: вовняний одяг, мило ручної роботи, різноманітні вироби з дерева, лікувальні чаї, дідухи різних розмірів… Я вже не говорю про вишиванки на будь-який смак! Так, цей базар задовольний покупця з будь-якими грошима та вибаганками! Складається враження, що кожен мешканець Західної України – креативно обдарований майстер.
А ми впевнено рухаємося до головної мети нашої мандрівки – гірськолижного Буковеля. Не потрібно дороговказів, щоб дібратися до місця призначення! Головна вказівка того, що ви на правильному шляху – пункти прокату лижного спорядження. І чим ближче до курорту, тим більше таких пропозицій! І ось,нарешті, ми дібралися. Красу цієї місцевості описати досить важко, але попробувати можна. Отож, ми потрапили в казку і, в той же час, реально піднялися витягом на гору Довгу: неймовірний зимовий пейзаж, снігові гармати, сотні лижників…
                                                                   

Здається, що кращої місцини в Україні немає, або я ще не бачила! Шкода, що вчителі дозволили нам покататися лише на ковзанах, але ж вони потерпають за наше здоров’я!

Втомлені, але задоволені, повертаємося до місця ночівлі. Завтра на нас чекає ще одна мандрівка. Але то буде завтра…
Отож, день третій нашої подорожі. Він останній, але попереду ще два туристичні об’єкти, які мають здивувати або й зачарувати. Фортифікаційна
оборонна споруда в місті Збараж піддалася нам нелегко: до Замкової гори нам довелося підніматися слизькою парковою бруківкою. Побачили двоповерховий палац з дивним балконом над входом, п’ятигранні бастіони та…кімнату тортур. Чи то ми втомлені, чи то пам’ятка справді є «холодною» та суворою?

Та їдемо далі, бо вже вечоріє, а на території Тернопільської області є ще на що подивитися. Наприклад, на архітектурну пам’ятку 18 століття – Вишнівецький палацово-парковий комплекс, що знаходиться в селі Вишнівець. Біля головної величної споруди – парк. Уявляю, як тут прогулювалися дами в вишуканих довгих сукнях в супроводі статних чоловіків та прислуги, як гралися на трав’яних галявинах діти, як до головного входу під’їжджали на конях гості… Заходимо до будови. Екскурсовод щось розповідає про бароко, класицизм, а ми не можемо відірвати погляди від великого художнього панно,портретів, скульптур. Відразу виникають слова захоплення та подяки тим, хто зберіг для нас історію рідної України в такій красі.
Що ж, ми повертаємося до Кіровоградщини, та на все життя лишимо в своїй пам’яті приємні яскраві спогади про великий гарний край – Прикарпаття та Закарпаття, які є частиною нашої славної України!!!

Вікторія Назаренко,

м. Бобринець Кіровоградська область