Дмитро Зарихта. Подорож до штабу УПА - Волинь - Півень

Обираючи місце подорожі, я в основному керувався думкою, що перш ніж мандрувати за кордоном чи прямувати через всю Україну, спочатку необхідно дослідити мальовничі краєвиди своєї місцевості. Адже Тернопільщина багата на різноманітні туристичні та рекреаційні ресурс. Беручи до уваги низький рівень урбанізації, вкотре переконуєшся, що саме зелений туризм є найперспективнішим для розвитку у нашому краї.

Особисто мені життя у місті швидко набридає і я намагаюся не пропускати жодної слушної нагоди, щоб вибратись кудись на природу, побачити нове і досі не знайоме, а то й а просто добре провести час.


Роздумуючи над тим, яку б із своїх подорожей описати, я зупинився на кількаденних мандрах у місцевості на північ від Кременця в околицях сіл Стіжок, Антонівці, Майдан, Велика та Мала Іловиця  у липні 2015 року. Метою подорожі було не лише добре провести час, але й підтримати в порядку територію штабу УПА «Волинь-Південь». Дана територія є цікавою не лише природніми об’єктами, а й давньою історією, що на кожному кроці залишила свої сліди. Ще за часів Данила Галицького у цих місцях кипіло життя. На 
схилах гори Уніас, що поблизу дороги Стіжок – Іловиця, залишились оборонні вали, а рівне плато з ледь помітними залишками стін є колишнім руським городищем, що було стерте часом та людськими руками. Саме звіди розпочалась моя подорож. 

Гора Уніас є невисокою, для її підкорення знадобиться не менше двох годин, а якщо підійматись схилом, а не стежкою, то буде достатньо й години. Схили та плато цієї гори вкриті невеликими печерами, каменистими урвищами, лисячими та борсучими норами. Однією з цих печер ми і вирішили пройти. Її глибина сягала не більше десяти метрів, проте вузький, майже вертикальний хід робив її цікавою, загадковою та досить небезпечною. Біля підніжжя гори джерело переходить в струмок, що впадає в озерце біля села Антонівці. Можливо, саме таке вигідне географічне положення сприяло розвитку цього городища ще у сиву давнину. За оповідями місцевих жителів, ще кілька 
десятиліть тому люди знаходили дивовижні артефакти княжої доби, чого лише варта історія про знахідку 
коштовного персня, оздобленого коштовним камінням. 

Саме село Антонівці зараз переживає не найкращі свої часи. До такого занепаду призвели жорстокі репресії радянської влади проти тих селян, що допомагали, чи мали хоча б якийсь стосунок до вояків УПА, чий штаб розмістився на північ від села у густих волинських лісах, але про це трохи згодом. 

За селом, по дорозі до штабу УПА, можна побачити фундамент стародавньої козацької церкви та кладовище з козацькими хрестами, що з часом розрослося та зараз функціонує, як кладовище села Антонівці. Згадуючи про це місце, не можна не згадати оповідь про заховану в одному з склепів таємну документацію УПА, яку, за переказами, замінували,  оберігаючи від радянських 
спецслужб. І досі місцеві побоюються розкопувати ці склепи.

Далі на північ тече річка, через яку перекинувся бетонний міст, а за ним – лісисті пагорби, у яких схований від чужого ока штаб УПА «Волинь-Південь».

Без підказок місцевих жителів, чи людей, що коли-небудь вже були ту, знайти це місце й справді нелегко. Важко собі уявити більш вдалого місця для повстанського штабу. Густий хвойний ліс, піщаний грунт та різкий підйом на підходах до штабу зробили його неприступною схованкою для повстанців.

На вершині пагорба зведено музей, в експозиціях якого відображено побут та подвиги повстанців, каплиця із символічним цвинтарем та криївка, що була збудована вже в наш час та знаходиться не в найкращому стані: зсуви ґрунту, опади та відсутність належного догляду зруйнували перекриття. На даному етапі ця споруда більше схожа на тунель під відкритим небом. 

На самій вершині пагорба, з-під кам’яних брил пробилося джерело, що тече струмочком вниз до каплички. На жаль, в сухий період року струмок майже пересихає і вода не доходить до каплиці. Вище за течією струмок стає швидше подібним на болото.

Тому в першу чергу ми вирішили прочистити цей струмок, щоб вода доходила до місця призначення, окрім цього прибрали цвинтар, привели в порядок стежки, що через з часом заросли травою та вкрилися листям.

Після прибирання та обіду, звареного на воді з уже прочищеного джерела ми вирушили на південний схід, де на хребті можна знайти три бліндажі, що залишили по собі у 2011 році учасники пластового військово-вишкільного табору «Легіон 14».


На південний схід від штабу біля підніжжя гори є ще одне джерело, яке відразу розливається в невеличке озеро. Тут також не обійшлося без наслідків посухи: джерело замулилося, а озеро вкрилось шаром водоростей.

Далі на схід розмістились ще два мальовничих села Велика та Мала Іловиця, оточені лісом й полями. У Малій Іловиці є досить велике озеро з причалом й кількома імпровізованими пляжами, де місцеві жителі й туристи проводять спекотні літні дні. Вздовж цих сіл пролягає та ж дорога Стіжок – Іловиця, де і закінчилася наша подорож.

Результати подорожі вкотре переконали, як корисно і масою приємних вражень можна провести свої вихідні, навіть не покидаючи території своєї області.

Дмитро Зарихта,

м. Тернопіль